Раціональний режим харчування сприяє зміцненню імунітету дитячого організму, нормальному росту та розвитку дитини. Такий режим харчування передбачає суворе дотримання часу прийомів їжі. Меню домашнього харчування має бутизбалансованим та містити достатню кількістю білків, жирів, вуглеводів, мінеральних речовин, вітамінів, що сповна забезпечують енергетичні витрати дитячого організму.

Привчайте дитину:

- перед прийомом їжі обов’язково мити руки з милом, витирати їх індивідуальним рушником, самостійно сідати на стілець та підсовувати його до столу;

- під час прийому їжі охайно вживати тверду їжу; відламувати хліб маленькими шматочками, заїдати його рідкою їжею (суп, борщ тощо);

- самостійно їсти ложкою з тарілки, пити з чашки; не обливатись;

- після прийому їжі користуватися серветкою, вставати зі стільця.

Якщо дитина харчується у дитячому садку, відкоригуйте режим харчування вдома, урахувавши поживну цінність їжі, що подається у дошкільному закладі, та часи прийому їжі. Формуйте у дитини культурно-гігієнічні навички під час вживання їжі. Навчайте малюка підтримувати чистоту навколо себе, бути охайним. Обговорюйте з дитиною правила розпорядку, пояснюйте їй, що і як треба робити. При цьому важливо виховувати у дитини культуру поведінки, розвивати мовлення, вміння орієнтуватися у навколишньому світі:

- привчати розуміти призначення й основні якості предметів побуту, називати їх (тарілка велика, маленька, глибока, мілка тощо), вчити розуміти і називати дії з предметами (з чашки п’ють, ложкою їдять тощо);

- виховувати слухняність, пошану до дорослих;

- заохочувати висловлювати прохання;

- навчати словам ввічливості.

Подбайте про те, щоб посуд, з якого їсть дитина, завжди був чисто вимитим, їжа свіжою, щойно приготованою. Свіжі овочі та фрукти перед вживанням обдавайте окропом для знищення патогенних мікроорганізмів.

Млин водою, а людина їжею рухається  (прислів'я)

Кожен народ має свій уклад життя, звичаї, свої неповторні пісні, танці, казки. У кожній місцевості є улюблені страви, особливі традиції в оздобленні столу і приготуванні їжі. Багато в них доцільного, історично зумовленого, відповідного національним смакам, способу життя, клімату. Тисячоліттями складалися ці звички, в них зібраний колективний досвід наших предків.

У всіх народів-землеробів зерно та крупи з нього були символом домовитості, сімейного вогнища, предметом поклоніння.

Важко знайти таку страву в нашій кухні, яке так часто згадувалося б у творах народного епосу, як каша.

У казках, билинах вона - неодмінний атрибут бенкетів, символ багатства і благополуччя.

Арабський мандрівник Ібн-Фатлан розповідає, що наші предки, укладаючи мирний договір, варили кашу і разом з колишніми ворогами їли її на знак союзу і дружби. Звідси і пішла вираз «з ним каші не звариш».

У Древній Русі весільний бенкет називали «кашею». При цьому варили її в будинку батька нареченої, але якщо рід її був за походженням нижче, ніж рід нареченого, то кашу готували у нареченого. Цей обов'язок доручався найбільш почесним і знатним гостям.

Кулінарні рецепти, створені народом, не випадкові, не довільні. Багато з них є чудовими зразками правильного поєднання продуктів за смаком, а з фізіологічної точки зору - за змістом харчових речовин.

Побут народу складається під впливом багатьох чинників - природних, історичних, соціальних та ін. Певною мірою впливає на нього і культурний обмін з іншими народами, але ніколи чужі традиції механічно не запозичуються, а набувають на новому грунті місцевий колорит.

Каша є одним з найбільш повноцінних поживних і смачних народних страв.

З глибокої давнини в нашій країні вирощуються жито, пшениця, ячмінь, овес, просо.

Тому характерні для нашої кухні страви з круп: різні каші, запіканки, крупники, млинці і киселі, вівсяні страви, з гороху і сочевиці.

У північних районах країни особливе місце займають каші з пшона. Ця традиція має глибоке історичне коріння. У східних слов'ян, які жили в лісових північних районах, просо обробляють як основну сільськогосподарську культуру. Воно служило сировиною для отримання борошна, крупи. Ця перша традиція збереглася і в даний час. Проте слід враховувати, що пшоно за своєю поживністю поступається іншим круп. Тому його слід готувати з молоком, сиром, гарбузом та іншими добавками. Їли з конопляним або вершковим маслом. Приїсться пшоняна каша, приймаються за гречану. «Гречана каша - матінка наша». Крупенічка-грічка зміцнює здоров'я людини, корисна для шлунка.

Однією з особливостей нашої кухні є широкий асортимент продуктів, який використовується для приготування страв. Однак різноманітність визначає специфічність національної української кухні; велике значення мають і способи їх обробки. Багато в чому своєрідність народних страв обумовлювалося особливостями печі.

З конструкцією печі була пов'язана і форма посуду, спочатку керамічної, а потім чавунною і зі сплавів металу. Більше використовувалися «слов'янські горщики», як їх називали.

Це пояснювалося тим, що в печі посуд нагрівалася з боків, і форма посуду була пристосована для «рогачів». У піч дров йде менше, ніж під плиту; вона більше тримає в собі спеки і краще нагріває житло. Піч збереглася в сільській місцевості до теперішнього часу. Особливості печі дозволяють розширювати велику кількість каш. Каші, зварені в печі, мають особливий смак. Тому багато каш і в даний час слід готувати не в на плитному посуді, а в жарових шафах або духовках. Особливо смачною виходить гречана і пшоняна каша з молоком і гарбузом. Вітаміни всі в цілості, що важливо.

Країна наша величезна. У кожній області її, кожному краї є свої характерні особливості, свої традиції.